Екстрена шопінг-терапія

12

Ситуація, звичайно, з серії «перли мілкуватий», але як же я задовбали. До озвіріння і осатанения, причому абсолютно самостійно.

Три місяці тому влаштувалася на відмінну роботу. До цього півтора року перебивалася випадковими халтурами, це дозволяло знімати квартиру, іноді щось є, зовсім іноді — кудись їздити, по настрою — споживати крафтовое пиво, спати до шести вечора, хитатися ночами по місту, у вус не дути і радіти життю. А тут раптом вирішила, що треба як-то зав’язувати з нехлюйством і працевлаштувалася.

Ну що, я молодець, з зарплатою і роботою з обожнюваної спеціальності, навіть з майже вільним (принаймні зручним мені) графіком, безперервними авралами і робочим адреналіном. Швидше, вище, сильніше, ага. Це про нас.

І тут починається моя задолбашка, пишу і самій смішно. Щось десь в мізках переклинило в бік, і мені терміново стало треба, причому все і відразу.

Змінити ноутбук. Чорт, та я свій ноут купувала півтора року тому, і ця бойова залізяка і зараз за характеристиками вище майже все, наявного на ринку. Відкупилася від хотілки — добила оперативку до 16, все, максимум.

Останню модель телефону, вартістю в півзарплати — ось на фіга він мені, якщо в ігри на телефонах я не граю, кіно не дивлюся, а чотири робочих сімки затишно живуть у двох наявних звонилках?

Терміново бігти і відновлювати британську візу. Ага-ага, з моїм-то нинішнім графіком роботи і з тим, що я і шенгенську толком відкрити не можу ніяк.

І головне: мізками я все розумію — нічого з реально потрібного мені зараз не хочеться, зате вийми та поклади фігню, і обов’язково подорожче. А джинси нові який місяць не можу Екшн ти купити, балбеска. Просто період гіперкомпенсації за півтора скупих року. Але ловити себе за руку кожен раз, коли майже вже вломила купу грошей на хре-але-тінь — задолбали.

Фух. Догана, відпустило. Закрила каталог онлайн-букініста. Піду попрацюю. Від всяких дурниць допомагає.