Варто подяки?

12

Намедни чекав приятеля в переході на Сінній. До мене піЕкшн шов дядечко років п’ятдесяти і з легким акцентом поцікавився, як йому доїхати до проспекту Ветеранів. На мить замислившись, я йому пояснив все по порядку: перейти там-то, доїхати до такої-то станції, потім знову перейти — ну, і так далі. Треба сказати, я думав, що він буркне чергове «спасибі» або взагалі мовчки піде, як воно зазвичай і буває. Але не тут-то було.

Мужик простягнув мені руку й радісно вигукнув: «Ви перший росіянин, який допоміг мені!» Він тряс мене за руку, а я приголомшено стояв і щось мимрив, не знаючи, що йому відповісти.

Люди, що це було? Невже у нас в країні настільки все погано, що навіть в культурній столиці приділити півхвилини часу на добру справу вам западло?