З дитинством за життя

15

Дуже часто чую, як батьки говорять своїм дітям дуже забавну фразу: «Ось станеш дорослим, і тоді…».

Ось, припустимо, сім’я приймає якесь рішення, дитина (або вже не зовсім) хоче висловити свою думку з цього питання. Що йому кажуть? «Ти ще маленький, ось станеш дорослим, тоді і будеш у сімейних радах брати участь». Або, припустимо, дитина хоче щось собі вибрати. Секцію або одяг. Що йому відповідають? «Ти сам не розумієш, що тобі потрібно, ось виростеш — будеш вибирати що хочеш». Дитина хоче затриматися у друзів? «Ось виростеш — будеш робити, що хочеш».

І так можна продовжувати. Будь-яка спроба дитини висловити свою думку натикається на презирливе підкреслення його неспроможність через віку. Так, безумовно, батьки мають на це право: вони його годують і забезпечують. Бути може, вони мають рацію в тому, що дитина ще не здатна приймати багато рішень. Але чи варто потім дивуватися, що у нас купа інфантильних дітей і в двадцять, і в сорок років, які самі не в змозі нічого зробити? Які живуть за рахунок мами. Які просять батьків влаштувати їх на роботу. Які намагаються знайти собі дружин або чоловіків, максимально нагадують їм цих батьків, щоб ті взяли на себе функції цих батьків.

У дитини, за якого завжди і все вирішували, мало шансів вирости іншим. Він не привчений думати самостійно. Навіщо, коли батьки все одно зроблять по-своєму. Він не привчений до відповідальності, адже він сам ніяких рішень не приймає.

Дитина є дитиною рівно настільки, наскільки ви їй це дозволяєте. Враховуйте його думку, дозволяйте йому приймати рішення і самому нести за них відповідальність. Покажіть йому, що він повноправний член сім’ї і повноцінна людина, а не ваша безглузда іграшка. І тоді до його повноліття ви отримаєте розумного і відповідального людини, готового до дорослого життя.

А батьки, які плодять «вічних» дітей, задовбали.