В фантиках жуйки і осколках монет

41

До недавнього часу наша сувора Екшн сність турбувала мене остільки-оскільки. На багато що я просто закривала очі, до чого банально звикла. І завжди стверджувала, що мене в моїй країні все влаштовує. Так було до моєї першої поїздки за кордон, а саме в Лондон. Повернувшись додому, я подумки провела порівняння і прийшла до сумних висновків.

* * *

Лондон. Лестер-сквер, одна з найбільш завантажених площ в центрі міста. Ведуться ремонтні роботи. Ми, перебуваючи в країні всього другий день і толком ще нічого не розуміючи, біжимо не дивлячись і з розгону врезаемся у робітника. Робочий кілька разів культурно вибачається, посміхається нам і спокійно йде по своїх справах.

Росія. Обід. Я спускаюся в підземний перехід, повільно і обережно: відчергувала добу на роботі, не спала в загальній складності близько 30 годин, тому координація дещо порушена. Мені назустріч вибігає мадам одного зі мною віку, вся нафарбована, напахчений і зухвало одягнена. Врізається в мене, мало не збиває з ніг — і тут же кидається на мене з обзывательствами. Самим пристойним в її лексиконі слово «корова».

* * *

Лондон. Ще одна площа з цікавими видами і великою кількістю скульптур. Я зупиняюся, щоб зробити кілька знімків. Абсолютно спокійно, не кваплячись, фотографую все, що мене цікавить, повертаюся і бачу: двірник, прибирає вулиці, весь цей час терпляче чекав, поки я закінчу. Не сказав ні єдиного слова.

Міжнародний аеропорт Бориспіль, Київ. У жіночий туалет вишикувалася величезна черга. З’являється галаслива жінка і починає голосно і демонстративно образитися: вона, мовляв, буде мити, ми повинні залишити приміщення, так як ми заважаємо їй. Вішає на двері табличку, що туалет закритий, і вирушає драїти раковину.

* * *

Транспорт у Великобританії — те, що приємно вразило найбільше. Автобуси їздять за розкладом, час їх прибуття точно відповідає часу, зазначеного на електронному табло. В автобусах в салон подається освіжувач повітря. А зелене світло для пішоходів — це зелене світло тільки для пішоходів, і ні для кого більше.

Росія. Мій невеликий провінційний місто. Про автобуси за розкладом навіть заїкатися не доводиться. У нас є три маршрути, які задовбали всіх і кожного. Завдання водіїв перших двох — перегнати колегу будь-якою ціною. Іноді, стоячи на зупинці, можна побачити три автобуси поспіль, які мчать на неймовірній швидкості. Бути пасажиром такого автобуса — справжній кошмар. Водія не турбує, що з його вини люди можуть переламати ноги-руки або розбити голови. Його хвилює тільки те, що він повинен бути першим. Водії третього маршруту роблять по-іншому: якщо два автобуси випадково опиняються на одній зупинці одночасно, то пасажири першого з них спочатку довго слухають матірну лайку, а потім на прохання водія перебираються в інший автобус.

А зелене світло для пішоходів у нас не тільки для пішоходів, але і для ідіотів. Ідіотів, які будь-якою ціною намагаються проскочити на червоний мало не по ногах переходять дорогу людей.

* * *

Мораль довгої історії така: ми ніколи не будемо жити так, як живуть за кордоном. Марно нам переймати якої б то не було «досвід західних країн». Починати треба з розумів людей, з викорінення хамства, безкультур’я і бидла. Може бути, років через тисячу…