Прелюдія до розпусти

10

А мене задовбали парочки з їх манерою обжиматься де ні попадя.

Друзі, ви приходьте до мене додому. У вас стосунки, я за вас рада. Щиро. Але якого біса ви разваливаетесь на моєму дивані і починаєте обжиматься, курлыкать, акі голуби в шлюбний період, і чи не гланди один одному вилизувати?

Ось ми розмовляли на якусь загальну тему. Але раптом тема торкнулася що-те, щодо чого ви колись примудрилися посваритися. Що відбувається? Правильно: ви, дорогі мої, починаєте знову лаятись, а потім миритеся з черговим обміном природних рідин. Господиня квартири в моїй особі вже тяжко зітхає і йде за комп’ютер займатися своїми справами, тому що парочка її вже не помічає, знову воркуя про своє. На фіга прийшли?

Висловила претензію, погрожуючи викинути до чортової матері за повтор прелюдії до розпусти. Відповідь була шедеврален: «Заздриш?» Вашу ж котячу бабусю через телевізор рогами Вельзевула усією дивізією шістнадцять разів! Чому? На це дивитися просто огидно!

Ні, я не сорокарічна тітка, не стара діва і навіть не черговий моралфаг. Я звичайна дівчина двадцяти років від народження, у якої є хлопець. І ми теж маємо властивість виливати один на одного потоки ніжностей. Тільки у нас ще залишилися хоч якісь поняття про пристойність — ми це робимо, коли залишаємося одні. У суспільстві наш максимум — пройтися за руку.

Хлопці, запам’ятайте раз і назавжди: обійми (крім вітальних і чисто дружніх на емоціях) і тим більше поцілунки — річ суто інтимна. Не треба виставляти напоказ. Тим більше на чужій території. А поки — валеріана і максимум стриманості, щоб виконати заповідь «не убий»…