Відходячи від каси

184

Прочитала про тітку на Ярославському вокзалі і відразу згадала історію, яка трапилася зі мною на одному з українських вокзалів.

Стояла в черзі до каси, щоб купити квиток. Переді мною купували літні люди, і касир оформляла їм квитки дуже довго: постійно бігала кудись, смикалася, перепитувала по сто разів. ПіЕкшн шла моя черга, я купила квитки, пішла на перон і сіла у потяг, який вже був поданий на посадку.

Залишалося п’ять хвилин до відправлення, коли в вагон влетіла касир і підбігла до мене з криком: «Які гроші ви мені дали?!» У мене в голові пронеслися різні думки: і про те, що одна з купюр виявилася фальшивкою, і про те, що я могла не заплатити. Я витягла гаманець і запитала:

— Я вам що, не заплатила? Так я заплачу, в чому проблема-то?
— Які гроші ви мені дали?! — продовжувала кричати тітка.

На нас дивився вже весь вагон. Я не розуміла, що вона від мене хоче. На щастя, касир зволила уточнити:

— Які купюри ви мені дали?
— Я не пам’ятаю!
— Як не пам’ятаєте?

Починаю копатися в пам’яті:

— 70 гривень і 12 копійок.
— Ага, значить, вже згадали! А що я вам дала на здачу?
— Я не пам’ятаю. Хоча стривайте, я поклала її в окрему кишеню.

Дістаю 14 гривень. «Ось, вже неправильно!» — з цими словами тітка вириває у мене дві гривні і йде.