Точкове опалення, або Операція «Теплий сортир»

42

Я — начальник відділення Жеку в своєму районі. Ви знаєте, я тихо радію, що всі обов’язки по прямому спілкуванню з клієнтами покладені не на мої плечі.

Як правило, в нашу організацію табунами ходять тільки бабульки, яким нічим зайнятися. Так, винятки бувають: грізні чоловіки і істеричні жінки на ділі виявляються цілком контактними, осудними людьми, які здатні вирішити проблему без криків. Але ось бабульки…

Бабусі знають в обличчя і по імені всіх працівників, з якими спілкувалися особисто. Тут я і починаю радіти тому, що в мої обов’язки не входить спілкування з клієнтами, тому що наш район немов зійшов з розуму. За минулий тиждень на вулиці до трьох наших працівниць приставали бабульки, думаючи, що ті на вулиці говіркішими, ніж на роботі. Бабка хапала жінку за руку, вереща, що її вбивають, утаскивала за кут і починала просити, щоб їй включили опалення. На всі запевнення, що ми Екшн сно не тримаємо на роботі тумблер з прізвищами платників, щоб по особистому знайомству включати опалення в конкретній квартирі, бабка починала сходити з розуму і волати, що ми, іроди прокляті, всі гроші у населення повитягували.

Люди, прислухайтеся! Ми Екшн сно мало на що можемо впливати. З викрутками і розвідними ключами по підвалах бігаю не я і навіть не моя секретарка, а всього лише сантехніки. Від нас не залежить дата включення гарячого опалення, ми не можемо нагріти батареї в одній квартирі на поверсі тільки тому, що там живе моя двоюрідна племінниця. І так, ми б і раді грітися у себе в квартирах, але, як правильно сказала колега, часто ми мерзнемо разом з вами: служби не забувають нагадувати нам, що ми повинні бути ближче до людей. Будьте вони більш терпимо, не вважайте нас ворогами.