А в іншому, прекрасна маркіза…

190

Знову з вами ніхто з ТОВ «Ніяк». Сиджу на роботі, відчиняються двері, ніхто не заходить. Через півхвилини заглядає скуйовджена така голова:

— Чудово, бл@#ь!
— Так звертаються до своїх знайомих — і то не все і не всіх. Здрастуйте, по-перше. І я без мата розумію, це по-друге. Слухаю вас.

Пауза на осмислення моєї відповіді.

— Ну, здрастє! У мене (тут і далі «бл@#ь» через слово пропущено) телевізор плазмовий накрився, вертикальні смуги по екрану, а так він робочий.

А початок було таке, ніби він з претензією якийсь прийшов. Ну, мабуть, завжди так спілкується. Гаразд, таких виправляти вже пізно, та й не мені. Пояснюю, що ремонт в даному випадку зможе виконати тільки авторизований сервісний центр виробника, і швидше за все ремонт обійдеться не сильно дешевше нового апарату. У відповідь — хвилин п’ять міркувань (переважно російською матерною): як же так, телик-то, мовляв, робочий! І фінальний акорд:

— Я ж за 87 тисяч його купував!.. Гаразд, вибачте. Спасибі, до побачення.
— Будь ласка, усього доброго.

Зрозуміти в цій історії я не можу одного. Людина начебто піднявся до пристойного рівня, якщо може дозволити собі купити телевізор за суму з п’ятьма нулями. Начебто вміє цілком по-людськи поводитися — принаймні, в кінці розмови щось таке промайнуло. Так що ж це було? 9 з 10 набагато менш забезпечених відвідувачів (пенсіонери, студенти) залишають не в приклад краще враження про себе: не матюкаються, не «тикають», всі відразу розуміють, та й дивитися на них приємно — та одяг, яку вони можуть собі дозволити, майже завжди виглядає на них акуратно. Невже приємно виглядати і розмовляти набагато нижче свого рівня розвитку?