Новий лад і стара лопата

31

Виходячи з дому, збираюся, як на війну: армійські черевики зашнуровані поверх штанів, куртка-пілот, в кишені швейцарський ніж та ліхтарик. А все тому, що в моєму районі вже багато років йде уповільнений ремонт всього, що тільки можна.

Дорожники роблять дороги (і копають), водопровідники лагодять труби (і теж копають), благоустроители території ставлять парканчики-лавки (без лопати не обходиться). Носити «цивільний» взуття місцями безглуздо і небезпечно.

Малярі фарбують будинку (і бризкають фарбою), штукатури замазують тріщини (і бризкають цементом), покрівельники ріжуть метал (іноді повз пролітає шматок заліза). Куртка-пілот добре відпирається.

Електрики роблять освітлення вулиць і подьездов. Добре, що з собою ліхтарик.

Нещодавно нам поставили нові двері з кодовими замками, які зламалися відразу. Двері відкривати я навчився, в гості до сусідів теж — у швейцарському ножі багато лез.

В районі орієнтуюся на ура і гостям допомагаю: таблички з будинків зафарбували малярі або відірвали штукатури.

Зараз мені скажуть: потерпи, мовляв, зараз все відремонтують, будеш ходити за новим доріжках, сидіти на лавочках під новими ліхтарями. Так я терплю. Правда, в своєму районі я живу все життя, скільки себе пам’ятаю, ходжу в армійських черевиках і легко стирається куртці. Змінювався лад, змінювалися президенти, проходили кризи, а район так само раскапывался у непередбачуваних місцях. Діти моїх однолітків грають на тих же раскопах, де грав у їх віці я.

Не хочу скаржитися на будівельників, комунальних управлінців і влада. Хочу надіти вихідні туфлі і пальто, які вже вдруге входять в моду. Але не можу: копають. Може, навесні…