Таємничі незнайомці до чаю

41

Ходили тут з сестрою в кафе. Вихідний день, повно народу, оскільки кафе нове і їжа ще відмінної якості. Ми зайшли, почекали кілька хвилин вільний столик і сіли обідати. Поки обідали і говорили за життя, народ почав кучкуватися. Причому вибудовувалася навіть черга (у нас містечко невелике і брудний, тому тягтися в найближче кафе, яке не дуже близько і з поганою їжею, не хочеться). Доїдаючи свій супчик, ми попросили рахунок. Ну, як раз: поки принесуть, ми й доїсти встигнемо, і губи нафарбувати.

Менеджер залу це справа просікли і піЕкшн шла до нас:

— Дівчата, посуньтеся небагато, адже ви все одно збираєтеся йти, а до вас поки підсядуть.

Я трохи супом не вдавилася. Че за фигня? Ми не доїли, столик і так маленький, а я не бажаю, щоб хтось сторонній, впираючись ліктем в мене, спостерігав, як я справляюся з водоростями. Ми відмовилися приймати сусідів:

— Коли доїмо, тоді і нехай сідають.

Менеджер не відставала від нас хвилини три, поки несли рахунок. Вона стояла над нами, чекаючи, поки ми розплатимося і підемо. До слова, поки вона прожигала нас поглядом, звільнилися два столика.

Але і це ще не все. Менеджер піЕкшн шла до нас в роздягальні:

— Дуже шкода, що ви так вчинили.

Що ж. Ймовірно, ми вели себе не дуже добре, що не дозволили очікують людям сісти до абсолютно стороннім, жують і прихлебывающим місо-суп жінкам, які ще й свої гаманці будуть діставати, розмахуючи руками. І витирати губи, кидаючи брудні серветки в миски. Може бути.

У кафе це ми перестали ходити. Раптом нас запам’ятав менеджер і взагалі без попиту почне підсаджувати очікують?