Мовчання — не золото

32

Три тижні тому дівчина сказала мені, що розлюбила. У такій ситуації я опинився вперше, та й це були мої перші серйозні стосунки, які тривали майже чотири роки.

Ми були разом з мого 11-го класу, вона вчилася в 10-м. Я не можу говорити за всіх дівчат, але точно можу сказати одне: це було важко. Довго підлаштовувались один до одного, довго я вчився читати настрій по одній фразі, навіть в інтернеті. Загалом, було досить складно. Через два роки все більш-менш устаканилось, я перестав їздити вранці з думками про те, що де-то знову накосячілі. Так, як-то так вона вміла робити, що винуватим залишався я. Може, цього їх навчають десь у таємному місці?

Ну та це все лірика. Задолбали мене те, що слова доводилося ніби витягати плоскогубцями. Якби в той фатальний день я не помітив, що вона ридає тихенько в подушку, і не вивів на розмову, то, може бути, ніколи б не дізнався, що вона мене розлюбила. Причому, як виявилося, якісь зміни у своїх почуттях до мене вона побачила давно, але мені нічого не говорила, а я нічого не помітив. У нас була звичайна, без зайвих витребеньок життя. Я вчуся, працюю, додому приїжджаю пізно. Вона навчається, допомагає мамі тим, що сидить з сестрою. Загалом, стабільність з присмаком застою. Але не було ні слова про те, щоб щось змінити в цьому усталеному ладі.

Дівчата, вчіться говорити про те, що вас турбує! Я впевнений, що всі проблеми можна було б вирішити, бо та річ, яка мене задовбали за три тижні, це фраза «розлюбила». Я частенько прокручую її в голові. Я технар, логіка присутня. І за простою логікою причинно-наслідкового зв’язку я можу точно сказати, що були якісь передумови, що-то, значить, не подобалося. Але не було ні слова про це. Все було тихо, десь у собі. Я приїхав з роботи, повечеряв — щось подивилися, чи, може, обговорили, як у кого пройшов день, — спати, бо завтра новий день, треба робити свої справи. Ніяких розмов або натяків на те, що щось турбує, турбує чи не подобається.

Я дуже втомився за ці три тижні. Кожен день я думаю, що я міг змінити. Я міг не відправляти її додому, міг залишити і спробувати з’ясувати причину. Але в той момент емоції взяли верх, а мозок почав прораховувати в цьому вигоду. Так, мені соромно за це. Так, я не пишаюся цим, але ми всі помиляємося, ми всі егоїсти. Через тиждень я запропонував повернутися, спробувати все залагодити, але немає. Причин я не знаю донині.

Мораль? А мораль така — люди, любіть один одного, говоріть один з одним. Щось йде не так, як ви це бачите, як ви цього хочете? Скажіть про це, чорт візьми! Неважливо, хто ви за характером, знайдіть у собі сили. Ви вибрали цю людину, ви повинні з ним говорити і обговорювати свої відносини. Нехай це перейде в сварку, якщо ця сварка призведе до розриву — бути може, воно й на краще. Може, ви не підходите один до одного, раз не готові заради один одного щось змінити в собі. А якщо ні, у суперечці (а сварка — це суперечка) народжується істина і встановлюється компроміс. І тоді буде свято на вашій вулиці.

А я поки піду, спробую себе чим-небудь зайняти, щоб не думати про те, що було.