Плюю і вам раджу

47

А мене задовбали товариші, що закликають «хоч трохи думати про інших». Тут цим закликом закінчується чи не п’ята частина історій. І знаєте, мені дуже хочеться вам заперечити.

Я думаю про свого чоловіка — він багато працює на благо нашої родини, не відмовляє мені ні в одній прохання, мене любить, піклується і оберігає. Тому ось конкретно зараз, в свою обідню перерву, я думаю, що б такого смачненького приготувати йому вечерю, а також де замовити йому подарунок на річницю нашого весілля.

Я думаю про свою маму — вона чудова, вона подарувала мені краще дитинство, вона завжди мене розуміє і підтримує у будь-яких починаннях, щиро любить мого чоловіка. Але вік, на жаль, бере своє, і зараз я стурбована пошуком хорошого доктора певного профілю, а ще, мабуть, мені на пару місяців буде потрібна підробіток, так як лікування зовсім не дешеве.

Я думаю про свекрах — вони хороші, прийняли мене як рідну, завжди готові посильно допомогти. Я дуже підтримую чоловіка в ідеї відправити їх в яку-небудь чорноморську здравницю на місяць на честь майбутньої срібного весілля. Але це, знову-таки, гроші, і треба думати, як розподілити наш сімейний бюджет, на чому заощадити і як не засунути наш власний відпустку.

Я думаю про наших бабусь і дідусів — вони всі вже зовсім старенькі і дуже потребують нашої турботи. А ще в одного з дідусю скоро ювілей, і треба скликати гостей, домовитися з кафешкой, зробити якусь програму і так далі.

Ще у нас є двоюрідні сестри і брати, дядьки і тітки, хресні і хрещеники, друзі та їхні діти, колеги і приятелі… Як не дивно, я періодично думаю і про них теж, тому що вони — невід’ємна частина мого життя.

Ну і додайте сюди турботи будь звичайної родини: роботу, хобі, відпустки, рахунки, покупки, ремонти і ще тисячі дрібних і великих справ.

І знаєте, мені вистачає. Я не можу, та й не хочу думати про когось або про щось ще. Я буду робити так, як вигідно і зручно мені і моїм близьким, якщо це не суперечить законодавству та нормам моралі. А в критичній ситуації, якщо в небезпеці буде їх життя чи здоров’я, навіть якщо суперечить. Як там при цьому буде чужим людям — мені, якщо чесно, наплювати. Цим самим чужим людям я залишаю повне право так само плювати на мою думку, піклуючись про комфорт і безпеку себе і своїх рідних.

Я не закликаю забити на всіх і вся, не поступатися стареньким місця в автобусі, штовхати вагітних і плюватися інвалідів, немає. Але зрозумійте, суспільство, в якому кожен думає про кожного — це недосяжна утопія, можлива хіба що в житті глухих тайгових поселень і африканських племен, де все населення так чи інакше доводиться один одному родичами.

Так що піклуйтеся про себе і своїх рідних, не кидайте своїх дітей, не залишайте без допомоги пристарілих батьків, не забувайте про друзів і шанобливо ставитися до колег — і залишайте це право іншим. Це найпростіший шлях побачити світ, в якому про кожному хто думає.