Царство бабла і пороку

190

Ранок добрим не буває. Особливо ранок, проведене в черзі за пенсією в провінційному містечку.

Будучи турботливим онуком 19 років, вирушив замість бабусі в царство бабла і пороку. Лавірую між людьми віку дожиття, щасливо які обговорювали щомісячний свято отримання «стипендії». З трудом знаходжу початок черги в касу, стою добрих півтора години.

Момент істини! Постає перед моїм фейсом по-хамськи-разжиревше-тупуватого виду мадам з елегантним коконом вогненно-рудого волосся. Очі її, спрямовані в монітор, видають у працівника папірці і мишки запеклого гравця в пасьянс.

— Мла-адою людина, у нас комп’ютер відпочинку-повідомляє, через годину подха-адіте!

Розумію: окрім «стипендіатів», ваш глухе банк мало хто заглядає. Цілком зрозуміло, що комп середньої руки (про що суджу по новенькому РК-дисплею) повинен відпочивати. Техніка ж — головне, щоб не перегрілася, блін!