Службовий жертовник імені Ганді

30

Ніколи б не подумав, що такий моральний виверт взагалі можливий, але факт є факт: мене задовбали добрі, чуйні і готові допомогти всім навколо люди. Настільки добрі і до такої міри самовіддані, що не тільки самі постійно падають грудьми на амбразуру і знімають з себе останню сорочку, але і від усього свого оточення чекають того ж самого. Природно, їм не потрібно ніякої подяки. Ні відповідної послуги, ні просто доброго слова. Фестиваль безкорисливості, туди його наліво! І якщо від знайомих ще можна кудись злитися в сторонку і якось уникнути примусових благодіянь…

Поговоримо про вас, моя шановна керівниця. У вас у відділі дві людини, які постійно залипаючи на щоденних сверхурочках і заробляючи собі виразку, ледве провертають ті обсяги роботи, які в суміжних організаціях роблять десять осіб. Суміжники, до речі, дивуються, як це ми досі не здохли і не втекли. Ви чудово бачите, скільки ми йдемо, адже у вас роботи не менше. Так якого ж рататуя ви радісно кидаєтеся допомогти якійсь лівій дівчинці з іншого відділу, якій треба втекти на кілька годин раніше? Так, вона вирішила перекласти на вас свою роботу, бо ви добрі і не зможете відмовити «бідній дитині». Так, вона вами безсоромно користується. Але ви ж «вище всього цього». І ви не просто кидаєтеся — ви відриваєте нас від справ насущних і слізно моліть увійти в становище і не кинути усвиставшую на свіданку дівчинку в біді. У неї ж влаштовується особисте життя! Треба її зрозуміти!

Вважаю, у нас особисте життя немає. Ми з радістю залишимося в офісі до десяти вечора, розгрібаючи чужі косяки за просто так. Більше того, коли допомога знадобилася нам, та сама дівчинка, вже з місяць регулярно паразитувала на нашому відділі, зробила козячу морду і почала мекати про те, що їй ніколи, вона так не вміє і взагалі нікому нічого не повинна. А ви так і продовжували з християнським смиренням в очах віщати про те, що головне — ми допомогли людині! Ага, допомогли: покататися задарма на нашій шиї і отримати премію, в той час як ми отримали люлей за зрив здачі власних завдань. Шикарно.

А стоїть прямо і чесно сказати вам: «Ні, я не буду це робити. У мене моєї роботи вистачає, і я не збираюся тягнути на своєму горбу в рай чергового ледачого прилипалу, жертвуючи своїми часом і здоров’ям», — що тоді почнеться! Ой! Ви будете дивитися на нас очима хворої собаки. Зітхати і, можливо, навіть схлипувати. Та звинувачувати саму себе в тому, що ви нас «неправильно виховали» і не прищепили нам «почуття ліктя»…

Не знаю, як щодо «почуття ліктя», але відчуття «задовбали!» ви нам прищепили на ура. Якщо вам так хочеться заради чужого щастя перестати спати, не мати дозвілля і особистого життя, їсти всухом’ятку, не встигаючи зробити свою власну роботу, і не отримувати нічого, крім нових і нових прохань, більше схожих на накази, — будь ласка! Це ваше життя. Але не чіпайте нас і не дивіться на нас з-за небажання стати вашим подобою як на два шматки гівна! А поки що — до нервової трясучки задовбали.