Підніми зад або закрий рот

21

Задолбали лицемірство моїх знайомих.

От Іван Сергійович. Він пенсіонер. Чудовий, загалом-то, людина, за плечима якого — робота на великому заводі в цеху. Незважаючи на свій вік і проблеми зі здоров’ям, Іван Сергійович намагається допомагати своєї доньки та онуки. Засмучують його тільки постійне хамство і обважування в найближчому продуктовому магазині. Піти в інший він не може: дорого, далеко, та й тут дають знижку вранці для пенсіонерів. Скарги на погане обслуговування ми чуємо від нього регулярно, мало не кожен день. В один день на мою пропозицію піти з ним, подивитися на ситуацію своїми очима і написати скаргу на неналежне обслуговування Іван Сергійович починає кричати благим матом: мовляв, за таких скаржників, як я, його донечку колись несправедливо звільнили з універсаму після перевірки. Що, мовляв, останнім це справа — писати скарги і залучати держслужби. Ну, дорогий наш, удачі вам! Чекайте, коли рак на горі свисне, і продавці перестануть вас обважувати. Нам більше не скаржтеся.

Ось Олена, молода мама двох дітей. Їй не подобається, що дитячий майданчик нашого двору брудна, в пісочниці — котячі відходи, навколо залишки гнилої їжі, сміттєві баки розорені і сам сміття, як перекоти-поле, кочує по всьому двору. На відміну від попереднього героя, Олена іноді пише скарги «куди треба», але вона ж голосніше за всіх кричить на зборах мешканців: «Вилов і вбивство бездомних котиків нелюдяно! Який приклад ви подаєте моїм дітям? Треба бути добрішим!» І взагалі, «дитячий майданчик загадили підлітки, які регулярно п’ють пиво на лавочці». Так, мабуть, вони ж регулярно потрошать сміттєві баки, пісяють котячої сечею на ганок, саме їх годують жалісливі бабусі. Тут два варіанти: або терпи і саджай дітей в брудну пісочницю, або змирись і не заважай вилову всіх тридцяти хвостатих.

Колега вже місяць скаржиться на музику ночами з боку сусіда. «Виродок», «придурок», «тварь» — ці та ще менш пристойні епітети ми слухаємо про того самого хлопця, що включає свій рок за стіною у колеги. Написати скаргу в поліцію, викликати дільничного? Ні, це забере час, це «з ментами зв’язуватися», «не по-людськи закладати», «ну, пошумів хлопець, буває». Через день ми знову чуємо обіцянки розбити обличчя сусіда і бачимо невиспаного, злого колегу.

Звичайні люди в супермаркеті. Велика черга на касу? Скаржся стоїть поруч у черзі, невдоволено переминайся з ноги на ногу. Покликати ще касира, звернутися до адміністратора? Ні, це ж означає привертати до себе увагу, відривати від роботи касирів (які в підсобці п’ють чай), раптом потім ще обрахуємо і нахамили. Страшно, та що-то і черга вже не такий великий здається. Почекаємо… Якщо хто-то все-таки вирішується вимагати відкрити ще одну касу, то до неї тут же несуться з усіх ніг натовпу таких сором’язливих, яким відразу стало колись стояти в черзі. Ні вже, йдіть лісом, я зажадала — і я пройду зі своїми товарами перша. А ви стійте там, де стояли, хоч до другого пришестя.

Задовбали, сил немає. Ви вже визначіться, чого вам треба. Якщо комфорту та гарного сервісу — так робіть щось заради цього. Або мовчіть і не скаржтеся.